Бошки марихуана THC 21% Калач-на-Дону Шишки марихуана Шишки марихуана AK-47

Бонг, дорогой бонг! Как я его ждала, как я мечтала заполнить его ароматом шишек марихуаны! И вот, наконец-то, после многочисленных закладок и завалов, я смогла его приобрести. Нет слов, чтобы описать свое волнение, когда я первый раз потянулась к своему новому любимцу, заряженному травкой.

Но давай начнем с начала... Меня зовут Вика, и теперь можно сказать, что я двинутая косметолог-наркоманка. Все началось просто. Первая закладка шишек, первый завал, и я ощутила невероятное состояние расслабления и умиротворения. Быть наркоманом – это дурной варик, но какой кайф от этих запретных ощущений! “Вика, ты что, совсем съехала?!” – возмущалась моя подруга, Лена, когда узнала о моем новом увлечении. Но что же я могла ей ответить? Никто не понимает, как приятно сидеть на диване, набравшись эйча, и смотреть на полный скорости мир. Все проблемы и заботы словно растворяются в воздухе, а ты – свободен, как птица.

Но не только шишки и эйч управляли моей жизнью. За своей зависимостью я прятала еще одну – зависимость от жидкого пороха. Ведь, чтобы продержаться в тусовке и быть всегда на готове, нужно было иметь энергию и находиться в постоянной активности. И вот, бутылочка с эфедроном всегда лежит в моей сумке, рядом с бонгом и пачкой закладок.

“Скорость, так это – скорость жизни!” –

размышляю я, наблюдая за своим отражением в зеркале. Да, я стала не только бородатой, но и умелой девушкой косметологом. Подарив свое тело наркотикам, я училась всему новому, что вызывало интерес в моей испорченной голове.

“Вика, а ты не переборщила со всем этим? Ты же ни в себе!” – говорила мне мама, и с каждым разом все больше и больше теряя меня.

“Это моя жизнь, мам. Я свободна и никому не принадлежу!” – отвечала я, скрывая слезы и пытаясь уберечь свою наркоманскую душу.

Несмотря на все риски и осложнения, я продолжала идти своим путем. Ведь кто сказал, что наркоман не может быть успешным? Все больше и больше людей обращались ко мне с просьбой позаботиться о их внешности. И, несмотря на все скептические взгляды, я становилась лучшей в своем деле. Ведь кто лучше гопницы-наркоманки знает, как придать красоту даже самому тронутому виду?

“Сияющая кожа – моя страсть!” – говорю я себе, принимая очередной глоток эйча и заглядывая в свой новый варик. Брендовая косметика и оттенки помады – это все, что осталось от моего предыдущего я. Сейчас я – бородатая гопница и стильная косметолог в одном лице.

Так что же, мое путешествие в мир наркотиков и бороды только началось. Я не знаю, где оно меня приведет и какие новые закладки я еще сделаю на своем пути. Но одно я знаю наверняка – я никогда не оставлю своего дорогого бонга и всегда буду идти вперед, несмотря ни на что. Ведь я – двинутая, бородатая девушка-косметолог, и никакая наркота не подавит мою страсть к красоте и свободе!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...